Рік видання першоджерела: 1888
У повісті-хроніці І. С. Нечуя-Левицького (1838– 1918) з неперевершеним гумором, іноді навіть карикатурно змальовано життя українського духовенства 20—40-х років минулого століття. Читача захоплюватимуть смішні пригоди і старосвітських, і новітніх батюшок і матушок – численні «гарбузи» Балабухи, «скакання в гречку» його попаді Олесі, запопадливість у хазяйстві дружини Харитона Моссаковського. Глузуючи з духовенства, письменник з теплою симпатією показав народ, його побут, його несміливі спроби протесту проти різних знущань. ... Читати далі »

Досить цікава соціальна повість сповнена сатири та морально-повчальних ситуацій. У книзі автор висміює негативні риси характеру та гріхи людей які є служителями церкви, викриваючи їх підлість та лицемірство, які сховані під попівською рясою. ... Читати далі »

Класик української літератури Іван Нечуй–Левицький – це письменник новатор, який виводить прозу з жанрової одноманітності. У його творах знайшло художнє відображення життя майже всіх верств тогочасної України, тривоги і радощі людей протягом великої історичної епохи. Його герої є не безликою масою, а яскравими особистостями, зі своїми самобутніми характерами, звичками, егоїзмом і щирістю, радощами і горем… 
У драмі змальовується життя міщан, гостро критикуються їх погляди, висміюються вчинки. Автор дозволив драматургу Михайлу Старицькому переробити п’єсу. Старицький на основі цього твору створив перлину української драматургії – усім відому сатиричну п’єсу „За двома зайцями”. ... Читати далі »

Донька заможного господаря понад усе кохає їхнього робітника і хоче вийти заміж за нього. В той час майбутня мачуха будує плани, як віддати свою падчірку за благородного панича. Більш за все жінка марить про славу та урочисті прийоми. Якоїсь митті господар починає прислухатись до слів майбутньої дружини і забуває спитати думку доньки. Українська сім'я починає змінювати свої традиції, і робити все «по-модньому»: носити пишний одяг і вивчати панські звички. Втім, це виглядає дуже смішно і навіть панич не оцінює старання господарів. Але з іншої сторони задеркуватому парубку не важливо, який вигляд має його майбутня наречена. Для цього більше значення відіграє дівоче придане. ... Читати далі »

Про пригоди селянина на мертвецько­му святкуванні великодня, фантастичні пригоди героя тракту­ються як сновидіння п’яного Нечипора. У творi багато уваги придiлено гастрономiчному аспекту – численнi описи iжi доповнюють напружений сюжет. ... Читати далі »

Рік видання першоджерела: 1883
Комедія із міщанського побиту з співами і танцями в 4-х діях. Легковажний цирульник (перукар) Свирид Голохвастов, який вирішує вигідним шлюбом виправити своє матеріальне становище. Сподіваючись на свою привабливу зовнішність, Голохвостий починає залицятися одразу до двох дівчат (Проні Прокопівни та бідної дівчини-красуні Галі), але народ знає: за двома зайцями побіжиш, жодного не спіймаєш. ... Читати далі »

Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка: комедія зі співамі на 1 дію ... Читати далі »

Рік видання першоджерела: 1840
Ну, Квітка ж не може без повчань, але знову таки у гумористичному ключі, ненав`язливо і цікаво. Цього разу письменник говорить, що недобре сподіватися на легке збагачення, а потрібно працювати, і тоді все буде. Розказує історію про чортові скарби, яка повинна була б бути страшною і лякати (у фольклорі так і було), але тут смішить. Головним моралізатором неочікувано виступає сам чорт, говорячи, що люди стали розбещеними, споганилися, і пекло теперь переповнене так, що душі нікуди дівати. Такі от справи. А скарбу головний герой так і не отримав. Помер - от тобі і скарб. ... Читати далі »

«Пархімове снідання» Григорія Квітки-Основ’яненка – це анекдотичне оповідання про нерозсудливого чоловіка, який став жертвою глузування владної дружини і наївся хріну. «Бачили очі, що купували – їжте, хоч повилазьте» – українське народне прислів’я є лейтмотивом твору, який складає низку сатирично-гумористичних оповідань Квітки-Основ’яненка разом з такими як «Підбрехач», «Салдацький патрет» та ін. ... Читати далі »

Рік видання першоджерела: 1837
Це найбільша українська повість Квітки, де дійсність зображується в сатиричному плані. Автор переплітає реальні факти і події з фантастичними, казковими, широко ви користовує перекази, анекдоти, легенди. Конотопський сотник Забрьоха сватається до хорунжівни Олени, але дістає «гарбуза». Писар Пістряк намагається хитрощами скинути Забрьоху із сотнества і зайняти його посаду: він намовляє свого керівника водою перевірити відьом. І тут у повість вплітається фантастика: відьма Явдоха Зубиха наводить ману на людей коло ставка, викликає чаклуванням переліт сотника з Конотопа на Безверхий хутір, потім одружує його з гунявою Солохою, писаря Пістряка — з наймичкою Пазькою, а хорунжівну Олену — із судденком Халявським. Закінчення знову реалістичне. Забрьоху скидають із сотнества, а Пістряка — з писарства, і вони знову стають приятелями. Зубиха зачахла і вмерла. Як відьму зарили її в яму, прибивши осиковим кілком, «щоб ще не скочила».
Розраховано на школярів, вчителів, студентів-філологів, усіх, хто цікавиться творчістю Квітки-Основ'яненка. ... Читати далі »